Як скласти запитальник?

Біографічне інтерв’ю є різновидом напівструктурованого інтерв’ю, де тематичні блоки відповідають послідовності життєвих циклів індивіда:  «дитинство»,  «школа»,  «одруження», «робота».
Біографічне інтерв'ю будується за принципом "життєпис". Опитуваний  розповідає свою біографію по етапах, а інтерв'юєр ставить питання про поведінку кандидата в різних життєвих ситуаціях.
Зразки запитальників:

Як записати свідчення очевидців історичних подій?

      Усна історія (або свідчення) – це особисті історії життя людей, розказані ними самими. Інтерв'ю є методом дослідження в багатьох областях людського знання, зокрема, в історичній науці. Усна історія заснована на інтерв'ю. Це один з найважливіших методів роботи істориків починаючи з Геродота і Фукідіда, який використовується й сьогодні.

      Усна історія як збір свідчень очевидців є основою для подальших висновків. Народна пам'ять може говорити не тільки про події, які відбулися в минулому, але й зберігає особисте ставлення до них, пояснення соціальних взаємовідносин і цінностей свого часу. Усна історія це прекрасна можливість відкрити стосунки, позиції й мотивації людської поведінки.

      Не лише визнані та відомі люди мають про що розповісти. Історії життя це місточок між поколіннями, культурами, мовами і країнами, а також можливість показати важливість та унікальність кожної людини, зрозуміти й розділити цінності попередніх поколінь, в тому числі наших батьків, членів сім'ї, бабусі й дідуся, сусідів, всіх, хто живе поблизу. Ще однією перевагою є те, що свідчення є унікальними джерелами з історії повсякденного життя, вони зберігають соціальну атмосферу, мікроісторію. Дають можливість впівставити офіційну історію та її проломлення в життях звичайних людей та їх поглядах.

"Усна історія": методичні поради

Колективне фото дівчат, вивезених на примусові роботи з с. Прогрес Кобеляцького району
(м. Менден, 19.09.1943)

     Друга світова війна нанесла, окрім економічних збитків, глибоку психологічну травму не одному поколінню людей. Адже люди, що пережили війну, передають цю травму у спадок. Діти, онуки, правнуки людей, що постраждали від соціальних потрясінь ХХ століття, несуть в собі біль минулих поколінь, навіть, якщо нічого не знають про них. Багато негативних процесів в сучасному суспільстві пов’язано само з небажанням визнати та усвідомити жахливий історичний досвід.

      Замовчування подій минулого спричиняє розрив між поколіннями, що наносить шкоду та ставить під загрозу взаємини між батьками та дітьми. Відчуження в середині сім’ї спричиняє недовіру до інших людей та веде до індивідуалізації суспільства. Крім того, витиснення епізодів історії веде до колективної амнезії, що спричиняє повну апатію.

      Для того, щоб травма минулого перестала викривляти сучасність необхідно зробити "роботу горя", як говорять психологи. Це означає, що важливо визнати те, що жахливий досвід мав місце та прийняти його, як частину свого життя та як частину життя сім’ї, обговорити та осмислити. "Робота горя" має бути проведена на всіх рівнях: у свідомості кожної людини, сім’ї, суспільстві.