Ксенія Янко ДОБІРКА ВІРШІВ

***
Миррі Сахновській

Осіннім листям стали губи
Уже сухі, але червоні.
Для неї завтра вже не буде,
Лише отруєне сьогодні.
На дні порожнього бокалу
Скорилася законам драми.
Вони ввійшли… Вона мовчала.
«Вас викрито! Ходімо з нами!»
Звелась, велична і тендітна,
Богиня з плоті та заліза,
Поглянула на хворі вікна,
Вони ув’язнені карнизом.
Секрет міняють на свободу
«Час виграю у поліцаїв,
Шифровки розгадають згодом
Три… два… один… тепер стрибаю…»
Поштовим голубом стокрилим
Раптово вилетіла, щезла!
Десь на землі лежало тіло –
Душа втекла у синь небесну.
Повіривши її легендам,
Нацистський дощ за нею плакав.
Поки жива – мовчи як мертва,
Помреш – отримаєш відзнаку!

Криваве танго
Під ритм гармат, під тихий стогін смерті
Танцюємо із ворогом удвох.
Я бачу очі – злі, але відверті.
Вуста вже знають присмак перемог.

Але потроху покидають сили.
Один із нас засне спокійним сном.
Криваве танго виснажило  тіло.
А біль? До нього звикли вже давно.

Вже серце не болить  - воно черствіше.
Буває  так: страждання глушить біль,
Коли гармати чуєш замість тиші,
Коли в людині бачиш ціль.

Ми граємо у гру на вибування,
Де переможець проживе ще мить.
Мить на війні – це значить мить страждання,
Що проросте у пам’яті століть…

Цікаво, хтось на ворога чекає?
За ним сумують діти чи батьки?
Я або він? Хто право жити має,
А не зостатись тут, біля ріки?

Тільки не думай, не жалкуй, не треба!
Бо затремтить рука, не вдарить знов.
Хтось з нас полине у безмежне небо,
Туди, де завжди спокій і любов.

Чому ж тоді не хочеться вмирати?
З останніх сил виборюю життя…
Ми переможем! Чуєш, рідна мати!
Чекай! Я повернусь із забуття.

Криваве танго не для слабкодухих!
Вам на плече ласкавий янгол сів.
Мій вороже, земля хай буде пухом,
Пробач і за дітей, і за батьків.

Тече ріка
Тече ріка. І час тече рікою.
Говорять: ми забули про війну…
Та ж як забути!Оповита кров’ю
Нас пам’ять повертає в давнину.

Нас пам’ять знов відносить течією
І спогади зринають у пітьмі:
Дитячий плач,безлюдна там алея,
І голос стих - він мить назад бринів…
 
Цей голос говорив слова ласкаві,
А ще раніше він співав пісні…
І через мить у жертву вічній славі
Він стих, як ті, хто стихли на війні.

Але не зовсім стих і не безслідно -
Його бриніння збереже ріка
Лунав цей голос, щирий, до загину
Тепер лиш пам’ять й музика легка.