Артем Дяченко-Богун ПАМ'ЯТЬ ЄДНАЄ РОДИНУ

Мій прадідусь, Богун Олександр Ілліч, був дуже скромною, інтелігентною, освіченою людиною. Він не любив згадувати про війну, але, коли його запитували, – розповідав, бо в роки війни на його долю випали тяжкі випробування.
Свого прадідуся я ніколи не бачив, але лежать на почесному місці в шафі на червоній подушечці приколоті ордени та медалі. Коли ще був зовсім малим, вони приваблювали мене. Але я не розумів, що то було. І ось одного разу  дідусь розповів про війну й показав мені фотографії прадідуся. Ордени й медалі на подушечці зберігаються й зараз.

Дар’я Кутова БЛАКИТНЕ НАМИСТО

  Білі пелюстки снігу мимоволі розсікаються перед тонкими змученими ногами молодої дівчини, очі якої заліплюють блискучі сніжинки, що сріблястими світлячками сновигають у холодному сяйві місяця. Кволість  оволоділа її тілом, тупим шумом гострить ніж у скронях та змушує легені забувати, як дихати. М’який смуток огортає свідомість, а конвульсійні здригання серця в грудях ніби безуспішно намагаються утворити теплий прихисток у цій морозній оксамитовій ночі…

Ксенія Янко ДОБІРКА ВІРШІВ

***
Миррі Сахновській

Осіннім листям стали губи
Уже сухі, але червоні.
Для неї завтра вже не буде,
Лише отруєне сьогодні.
На дні порожнього бокалу
Скорилася законам драми.
Вони ввійшли… Вона мовчала.
«Вас викрито! Ходімо з нами!»

Спогади Зєвіної Олени Василівни

Інтерв’ю зі свідком Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років провів Владислав Олексюк, Хорольська гімназія Хорольської районної ради Полтавської області

І. Місце і час бесіди: вулиця Карла Маркса, 60, кв. 6, місто Хорол, 28.03.2011
ІІ. Респондент: Зєвіна Олена Василівна, 1919 року народження, місто Хорол

Анна Олексюк БАБУСИН СКАРБ

Теплі мамині руки ніжно гладять мої плечі та чоло, я горнуся до неї. На мить обидві завмираємо і чути тільки наші серця – моє і мамине. І їх биття єдине на двох. Cльоза з маминих очей обпікає мою щоку: „Донечко, - шепоче мама, - як ти схожа на прабабусю! Як шкода, що вона вже пішла від нас”… „Мамо, - шепочу теж, розкажи мені ще щось цікаве про бабуню…”
І ось eже в моїх руках „бабусин скарб”, так називає наша родина найдорожче, що залишилося  після прабабуні Зєвіної Олени Василівни. П'ятнадцять пожовклих фотокарток років воєнної пори, бойові нагороди прадідів, солдатський трикутничок, отриманий з фронту, похоронка...

Тетяна Якименко БОЛЮЧИЙ СПОГАД

Одного жовтневого дня я завітала в гості до свого прадідуся. У перші хвилини відвідин я помітила, що він сумний.
-    Що з Вами, дідусю Павле,- запитала.
-    Ти знаєш, дитино, у такі осінні дні кожен сухий листочок нагадує мені моїх друзів, яких забрала війна,- крізь сльози в голосі відповів дідусь.
Я не втрималася, щоб не попросити розповісти мені про ті нелегкі і такі незабутні часи…

Юлія Зимогляд СПОГАДИ БАБУСІ

Плине над нашою планетою, над Україною нескінченна ріка часу. Проносяться дні, йдуть роки, спливають десятиліття – життя йде своїм звичаєм. Виросли нові покоління людей, які не знають лихоліть воєнного часу та повоєнної пори.
Про війну я дізнаюсь с підручників, телебачення, інтернету . Але, мабуть, потрібно досягти певного віку, щоб інтерес до історичної події, яка не обминула і мою родину, змусив мене шукати відповіді на запитання, які  турбують: за що обидві воюючі держави, Німеччина та СРСР , так познущалися над моєю родиною?
Молотов у своєму виступі по радіо 22 червня 1941 році сказав : «Напад на нашу країну здійснено, незважаючи на те, що між СРСР і Німеччиною укладений договір про ненапад, і Радянський уряд з усією сумлінністю виконував усі умови цього договору».