Артем Дяченко-Богун ПАМ'ЯТЬ ЄДНАЄ РОДИНУ

Мій прадідусь, Богун Олександр Ілліч, був дуже скромною, інтелігентною, освіченою людиною. Він не любив згадувати про війну, але, коли його запитували, – розповідав, бо в роки війни на його долю випали тяжкі випробування.
Свого прадідуся я ніколи не бачив, але лежать на почесному місці в шафі на червоній подушечці приколоті ордени та медалі. Коли ще був зовсім малим, вони приваблювали мене. Але я не розумів, що то було. І ось одного разу  дідусь розповів про війну й показав мені фотографії прадідуся. Ордени й медалі на подушечці зберігаються й зараз.

Дар’я Кутова БЛАКИТНЕ НАМИСТО

  Білі пелюстки снігу мимоволі розсікаються перед тонкими змученими ногами молодої дівчини, очі якої заліплюють блискучі сніжинки, що сріблястими світлячками сновигають у холодному сяйві місяця. Кволість  оволоділа її тілом, тупим шумом гострить ніж у скронях та змушує легені забувати, як дихати. М’який смуток огортає свідомість, а конвульсійні здригання серця в грудях ніби безуспішно намагаються утворити теплий прихисток у цій морозній оксамитовій ночі…

Ксенія Янко ДОБІРКА ВІРШІВ

***
Миррі Сахновській

Осіннім листям стали губи
Уже сухі, але червоні.
Для неї завтра вже не буде,
Лише отруєне сьогодні.
На дні порожнього бокалу
Скорилася законам драми.
Вони ввійшли… Вона мовчала.
«Вас викрито! Ходімо з нами!»

Спогади Зєвіної Олени Василівни

Інтерв’ю зі свідком Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років провів Владислав Олексюк, Хорольська гімназія Хорольської районної ради Полтавської області

І. Місце і час бесіди: вулиця Карла Маркса, 60, кв. 6, місто Хорол, 28.03.2011
ІІ. Респондент: Зєвіна Олена Василівна, 1919 року народження, місто Хорол